ВУЛИЦЯ, ЯКОЮ  ХОДИШ ЩОДНЯ

Пам’яті подільського поета МИКОЛИ ФЕДУНЦЯ

        Служити слову, добру, рідній Україні – до цього Микола Федунець прагнув щиро і послідовно. І цим залишив по собі вдячну пам`ять.

       Поет відійшов від нас 20 червня 2009 року , похований у м. Хмельницькому, але духовно він залишається в слові, що вигранює глибоким ліризмом, своєрідним стилістичним забарвленням, органічністю й щирістю думки, почуття.  Його твори сповнені палкою любов`ю до України, рідного краю,  рідного слова.

        Рішенням  сімнадцятої сесії Хмельницької міської Ради  від 02.04.2008 р. N 24  дорога ,що з’єднує проспект Миру від поліклініки №2 з вулицею Озерною має  ім’я  Миколи Федунця.

На вулиці встановлен меморіальний знак, який  увічнює пам’ять  поета.

       Федунець Микола Федорович народився 1 січня 1944 року в селі Сушівці Білогірського району в українській родині. Батько його, Федір Демидович, був стельмахом, мати, Надія Хомівна, працювала біля землі.

       М.Федунець закінчив факультет журналістики Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка. Майже 20 років віддав журналістській праці – у редакціях газет: білогірської районної «Життя і слово», обласних – «Подільські вісті» та «Ровесник». 1986 року – голова Хмель- ницької обласної організації Національної Спілки письменників України. Лауреат міжнародних літературних премій ім.Івана Кошелівця та ім. Дмитра Нитченка, обласних літературних премій ім.Т. Шевченка, ім. Володимира Булаєнка, ім. Григорія Костюка та ім. Микити Годованця, Хмельницької міської премії ім.Богдана Хмельницького .

        Друкується з 1957 року. Перша книжка віршів «Адреса юності» з’явилася 1972 року. Згодом вийшли книги: «Душа зернини» (1977), «Свято роси» (1983), «Обличчя долі (1987), «Любові мить», «Жниво» (1992), «Вісім струн» (1993), «Назустріч», «Вибране» (1994), «Неповторне» (1995), «Наяву» (1996), «Рай-хвиля», «Грані», «Жариновий кетяг» (1997), «Тужавий вітер», «… І поселюсь у Всесвіт з тобою» (1998), «Теплі луни», «Веретено» (1999), «Напрям» (2000), «Вересневий простір» (2002), «Кольори вогню», «День мій зелений» (2003), «Не поступимось любов’ю до України» (2004), «Зі сторінок «Автографа», «Іспит» (2005). Член Національної спілки письменників України з 1978 року. Член Національної спілки журналістів України з 1976 року. Заслужений працівник культури України (2002). Окремі твори М.Федунця перекладено азербайджанською, білоруською, болгарською, корейською, російською мовами.

Через тисячу літ я б проснуться б хотів –

Шепіт вітру спізнать, навістити тумани.

І хоч трішки дізнатись в тій далі віків,

Як мережиться доленька ваша, краяни.

І коли я почую: живісінькі ви, –

Узнавать українців по голосу буду, –

То спокійно вернусь під коріння трави,

І – ще тисячу літ радість грітиме груди.